A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Кулевчанська громада
Одеська область, Білгород-Дністровський район

Історична довідка сіл Кулевчанської сільської ради

 

Село Кулевча

 

 Село  Кулевча (історична назва  Колісне) розташовано  в південній  частині  Саратського  району  на відстані  20 км від  районного  центру,  в 120 км від обласного  центру, до залізничної  станції – 2 км.  Місцева символіка в розробці. Село  Колісне  засновано в 1830 році переселенцями  з Болгарії. В 1995 році село Колісне перейменовано в село Кулевча.

Село Кулевча (з 1946 по 1995 роки – Колісне) засновано у 1830 році. Село Кулевча свою назву одержало в пам’ять про село Кюлевча Шуменського округу Болгарії - батьківщини переселенців, та на честь перемоги російських військ в околицях села Кюлевча   у часи російсько - турецької   війни 1828 – 1829 років. На честь 180 – ої річниці заснування села у 2010 році встановлено   пам’ятник першим поселенцям.

            Першими в Кулевчи поселились 39 сімей. За даними перепису населення 1835 року в селі Кулевча було 74 родини, в яких проживали 389 осіб, а в 1859 році в Кулевчи стало вже 196 домогосподарств, в яких було 921 членів.

У 1867 році в селі Кулевча   був побудований млин, який дав вагомий поштовх економічного розвитку села.

            У 1879 році побудована та 22 травня цього ж року освячена церква святого Миколая – Чудотворця.

            На початку ХХ століття в селі   Кулевча проживало більше 2 тисяч жителів. В 1950 році в домогосподарствах нараховувалось 1061 коней, 875 корів та волів, 3347 овець та кіз, 465 плугів, 120 борон, 120 жаток.  

            У грудні 1917 року в Кулевчи була проголошена радянська влада. З січня 1918 року Бессарабія була   окупована   Румунією. 28 червня 1940 року радянські війська визволили Кулевчу від Румунської окупації.

            У липні 1940 року в селі був утворений комсомольський осередок з місцевої молоді, до складу якого увійшли 3 особи. Секретарем осередку був обраний директор школи Шпартько Михайло Денисович. Першим комсомольцем села та Саратського району був вчитель з Кулевчи Галюров Валентин Федорович.

            22 червня 1941 року, в день   початку Великої   Вітчизняної війни,   німецька авіація здійснила наліт на авіаполк, який базувався в східний частині Кулевчи. За роки війни   авіаполк пройшов славетний бойовий шлях від Кулевчи до Берліну. Вісім авіаторів авіаполку стали Героями Радянського Союзу.

            З червня 1941 до серпня 1944 року Кулевча знову була під окупацією Румунії.

В перші дні після   визволення Кулевчи від румунської та німецької окупації був обраний виконавчій комітет   депутатів трудящих. Першим головою став Бойчев Трифон Миколайович. Перше рішення   новообраного комітету стосувалося підготовки школи до нового навчального року, відкриття медичного пункту.

            В 1945 році на території Кулевчи було створено п’ять селянських общин з обробки землі. А весною 1947 року на базі цих товариств було утворено п’ять колективних господарств: колгоспи   ім. Сталіна (голова Галюров Володимир Іванович), ім. Буденного (голова   Райнов Григорій Миколайович), «Шлях до комунізму» (Самокиш Михайло Дем’янович), «Четверта п’ятирічка» (Кабанов Петро Петрович), ім. Димитрова (голова Караулан Федір Афанасійович).

            У 1955 році з 5 колгоспів був утворений один   колгосп, який пізніше був названий на честь ХХІІ з’їзду КПРС

 

Сучасність села Кулевча

 

           Площа Кулевчанської  сільської ради – 13397 га.

Численність  населення с. Кулевча  складає  3852, с.Костянтинівки – 164.

Національний  склад  населення  - болгари. Сільську раду з  2015 року  очолює Попов Михайло Михайлович. Центр  сільської  ради  - с. Кулевча.

На території села розташовані об’єкти соціальної сфери :

-  Кулевчанська  ЗОШ І – ІІІ ступенів на 1200  учнів;

- один дошкільний навчальний заклад на 140 діточок (функціонують 6 груп);

- амбулаторія загальної практики-сімейної медицини, де працює  15 медичних  працівників;

- КП «Медичний лікувально-діагностичний центр»;

- сільський будинок культури на 850 місць, з танцювальним залом,  великими  фойє, кабінетами для роботи  вокального, драматичного, танцювального гуртків. При  Будинку  культури  діють  п’ять  народних самодіяльних ансамблів: «Кулевчанка», «Барбарики», «Натхнення», «Драйв»,  «Смайлики»  гуртки  художньої  самодіяльності, в яких беруть участь біля 70 учасників;

Крім того на території сільської ради функціонує пошта, 4 перукарні, ветеринарна дільниця, пожежна охорона, комунальне підприємство «Кулевча», Нова пошта, відділення «Ощадбанку» для надання  послуг населенню, 25 продовольчих та промислових   магазинів, 3 аптеки. На території села  працює  болгарський  музей – садиба «Каралійських», діє  кабельне  телебачення, Інтернет, три  вежі  стільникового зв’язку: Київстар, МТС, Інтертелеком.

В селі створені належні умови для розвитку фізкультури і спорту –  є один спортивно – оздоровчий комплекс, один спортивний шкільний майданчик, спортивний зал, борцівський зал, міні футбольне поле, фітнес зал, більярдний  зал, настільний теніс, 22 дитячих майданчиків. На території села функціонує секція  вільної боротьби,   волейбольні  та  футбольні  команди. Сільські футбольні команди неодноразово були призерами  районних змагань, займали перше місце в обласних турнірах.

Основними  історичними та  історико - архітектурними пам’ятками  є:                   

  • Свято – Миколаївська Церква (протоієрей  Павло Нога), яка побудована  у 1871 році;
  • Пам’ятник павшому солдату, Вічний вогонь, Від Кулєвча до Кулевча;
  • Меморіальна дошка односельчанам яки брали участь у Другій світовій війні;
  • Площа «Кирилу та Мефодію».

Велика увага приділяється питанню  наведення  належного  санітарного  стану. Вищезазначені питання постійно  розглядаються  на  засіданнях  виконавчого  комітету, нарадах  та сесіях  сільської ради.

На  території сільської ради затверджені та діють : Програма  соціально-економічного  розвитку  села  Кулевча   на 2020-2022  роки, План  заходів   по поліпшенню санітарного стану та благоустрою, Правила благоустрою  території  населеного  пункту; Комплексна програма охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки на 2017-2021роки.

Регулярно питання санітарного стану та благоустрою населеного пункту висвітлюється  в районній  газеті  „Час, Люді, Події ”.

Велику допомогу  в наведенні належного  санітарного  стану та благоустрою  села надає  ФГ «Кулевча».

Територія  села  підтримується  у хорошому  санітарному стані, відсутнє  побутове сміття, паркани та дерева вапновані, палісадники обгороджені, в них  висаджені культурні  рослини  та  квіти. 

На території  Кулевчанської  сільської ради  проложені сільські дороги:   з твердим покриттям,  заасфальтовані, бетоні   плити.  Прокладено  водогін, який за необхідністю  ремонтується.  Пробурене 14 артсвердловин   для  водопостачання  населення  пітною  водою.  Дві очисні споруди.

У 2017-2018 році була проведена заміна вуличного освітлення на альтернативне світодіодне по вулицям с. Кулевча та с. Костянтинівка, усі провулки, сільський парк та центр села. На центральній площі  села встановлені  лавочки для відпочинку, фонтан з підсвіткою та музикою. По усьому  селу встановлені дитячі майданчики. Постійно проводиться зачистка сміттєзвалища.

Кожен  рік  сільська  рада  організує  та проводить на високому рівні Свято Миколая, свято Нового року, Різдвяні свята, свято до Дня 8 Березня,  Дня Перемоги, Дня захисту дітей, святкування дня села, Дня молоді, дня Незалежності України, Дня знань, Дня похилого віку, День Афганців, День інваліда. В найближчій  перспективі планується у центрі села розмістити нову паркову зону для відпочинку, збільшити лісистості території сільської ради та озеленення населеного пункту.

 

Видатні люди сільської ради

 

380 працівників господарства та інших жителів села нагороджені орденами та медалями. Серед них Герой Соціалістичної праці механізатор Шкимбов Дмитро Іванович. Орденом Леніна нагороджені бригадири комплексних бригад Галюров Зиновій Васильович, Мінчев Степан Минович, Пілєв Михайло Лукич; виноградар Петкова Олена Фомівна; дояр Алайбов Андрій Васильович, доярка Бочевар Євдокія Михайлівна.

            Шість мешканців села Кулевча брали участь в Афганський війні, одному з них - Кременіш Миколі Івановичу присвоєно звання Героя Радянського Союзу (нині проживає в Росії).

Славиться Кулевча і своїми культурними здобутками. На протязі двох десятків років пише повісті та оповідання, вивчає історію с. Кулевча письменник Караулан Дмитро Іванович. З друку вийшли сім його художніх та публіцистичних книг. У 2008 році видано книгу «Буджакские   истории», в 2009 -   «Село Кулевча: прошлое и настоящее».

            В 2008 році вийшов з друку збірник   віршів «Дань за 12 лет» поета, мешканця с. Кулевча Златова Олександра Ілліча.

            З малих років займається образотворчим мистецтвом Домусчи Стефан Михайлович, протоієрей, кандидат богослов'я, який закінчив Одеську духовну семінарію, Московську духовну Академію. Проведено дев’ять персональних виставок художника в Росії, Германії, Італії, Франції, Болгарії, Австрії, Ізраїлі, США та на о. Мальта.

            Професійний художник Златов Ілля Савелович -   учасник обласних виставок та вернісажів у м. Києві, його картини зберігаються в приватних колекціях в багатьох городах Європи та Америки.

С. Сергіївка

 

Де зараз знаходиться село Сергіївка люди жили здавна. На території села знайдені останки поселень епохи пізньої бронзи(ІІ – початок І тисячоліття до н. е.) та перших віків нашої ери. У другій половині ХУІІІ та на початку Х1Х віків почалося заселення причорноморської низини, тут виникають великі земельні володіння. Населення цього краю росло в першу чергу за рахунок біглих селян та казаків, які оселяли казенні та поміщицькі землі.

Назва села утворилася від прізвища першого поселенця Сергіїва, який приїхав з Орловської губернії. З причини того, що в нього не було спадкоємців по чоловічій лінії, прізвище Сергіїв в селі не збереглася.

Перші поселенці с. Сергіївка, з'явилися наприкінці ХХУІІІ – го століття. Це були ходоки, які ходили по сіль до Чорного моря. Проходячи великі простори Причорноморської низовини, деякі з них мріяли про вільне життя та землю. Частина ходоків з Русі залишались.. Всі поселенці були з Орловської губернії.

Перші згадки про село відносяться до 1819 року.

До 1830 року в Сергіївці нараховувалося білля 160 дворів. Всі поселенці мали майже одинакові руські прізвища (всього прізвищ 26). Селяни в свою чергу несли державні повинності у виді грошових податей, вели шляхове транспортне обслуговування, проводилося будівництво доріг.

На при кінці Х1Х сторіччя в Сергіївці вже нараховувалося 490 дворів з населенням 1960 чоловік; 25 кулацьких; 150 середняцьких; 315 бідняцьких. Білля 200 селянських сімей вже були безземельними. До самих сильних кулацьких господарств відносились господарства Павла Бондарева и Юхима Щелкунова, щоденно в кожному з цих кулацьких маєтків працювало до 30 –ти батраків. В 1909 – 1910 р. р. почалося масове переселення селян – сергіївців у пошуках нових вільних земель. Їх шлях лежав в Омську область в село Єрмокліївку.

У січні 1918 року на території України була встановлена Радянська влада, вона дійшла і до Сергіївки. Майже через століття після того як була заснована Сергіївка, багатостраждальну Бессарабію окупувала боярська Румунія, в березні 1918 року в час громадянської війни.

В 30-і роки були неврожаї від сильної засухи. А в 32- 33 – их роках штучний голод дійшов і до Сергіївки.

22 червня 1940 року знову була встановлена Радянська влада, вибрали місцевий орган влади – виконком Сергіївської сільської ради депутатів з 7 чоловік.

23 серпня 1944 року 808 стрілецький полк 394 стрілецької дивізії, який входив до складу 46 – ї армії 3-го Українського фронту, звільнив Саратський район від німецько - румунських загарбників. Після жорстокої багато тривалої війни з фронті в Великої вітчизняної війни повернулося додому 117 односельців. За мужність та героїзм у боях с німецько-фашистськими загарбниками всі вони нагороджені орденами та медалями. 124 воїна - односельчанина склали свої голови на полях великих битв.

Зразу ж після вигнання німецько – румунських загарбників розпочала роботу сільська рада, почали діяти школа та пошта, а також відкрилися магазини.

У 1946 – 1947 рр. в селі здійснена суцільна колективізація. До кінця 1945 року селянству вдалося організувати перший колгосп, до якого поступили тільки бідняки. В тодішньому колгоспі на балансі нараховувалося 6 плугів, 13 борін, 40 кіс, 4 віялки, 6 коней, 7 корів, 6 овець и 12 гусей.

На початку 1947 року на території села Сергіївка утворився ще один колгосп – колгосп «Прогрес».

У другій половині 1947 року селяни організували ще одне колективне господарство – колгосп імені Леніна, третій за рахунком.

В 1956 році три колгоспи об’єдналися в одно господарство – колгосп «Путь Леніна».

В 1952 році не писемність була повністю ліквідована. Виріс загальний рівень культури населення. В селі працював клуб, бібліотека. В 1950 році діяла восьмирічна школа.

Основні історичні та історично – архітектурні пам’ятки.

Свято – Димитрієвська церква, пам’ятник загиблим у ВВВ воїнам - односельчанам

Сучасність сільської ради:

           

Сергіївська загально – освітня школа – І – ІІІ ступенів, 1968 року забудови. Директор Тимохіна  Тетяна Павлівна. В школі працює 36 осіб.

 Навчаються 139 дітей.

 

Комунальний заклад «Сергіївський дошкільний навчальний заклад ясла – сад» - завідуюча Васильєва Тамара Миколаївна, який налічує 2 групи, в яких виховується 29 дітей.

 

Сільський Будинок культури, 1974 року забудови на 500 місць. Директор Главчева Наталя Анатоліївна. При Будинку культури функціонують 4 творчих колективи. В будинку культури працює 1 художній керівник.

 

Сергіївська сільська бібліотека,  книжковий фонд 18897.

 

Сільський ФАП, завідуюча Аристова Оксана Федорівна.

Видатні земляки сільської ради:

Баранов Порфирій Юхимович

 

Доктор технічних наук, професор, завідуючій кафедрою радіотехнічних систем, декан радіотехнічного факультету, директор Інституту радіоелектроніки та телекомунікацій Одеського національного політехнічного університету.

 

Народився 29 березня 1946 року в селі Сергіївка Саратського району Одеської області.

В 1970 році з відзнакою закінчив Одеський політехнічний інститут, спеціальність – «Радіоелектронні пристрої, системи та комплекси».

Кандидатська дисертація на спеціальну тему була захищена в 1978 році в МУ ім. Н. Е. Баумана (м. Москва). Науковий керівник – доктор технічних наук наук, професор М. Б. Свердлик.

Докторська дисертація «Управління виявленням сигналів в умовах комплексу різнорідних перешкод» була захищена у 1993 році в Одеському політехнічному університеті. Вихованець наукової школи статистичної радіофізики, засновником якої є видатний діяч науки та техніки України, доктор технічних наук, професор М. Б. Свердлик.

Основні направлення наукової діяльності: управлінське прийняття статистичних рішень, адаптовані методи просторово – часової обробки інформації, проектування та розробка апаратури зв’язку и передачі даних.

Засновник приватної наукової школи: підвищення перешкодозахищеності систем радіолокації, радіонавігації, радіоуправління та радіозв’язку.

Має 29 авторських винаходів, захищених авторськими свідоцтвами, 19 з яких втілені в роботу апаратури радіолокаційних станцій и систем зв’язку різного призначення.

Автор більш ніж 200 опублікованих   наукових робіт, в тому числі підручника та 2 учбових посібників.

Під керівництвом П. Ю. Баранова захищено 5 кандидатських дисертацій.

Член спеціалізованої учбової ради по захисту докторських дисертацій при Одеській національній академії зв’язку ім. А. С. Попова.

Нагороджений медаллю «За трудовую доблесть».

 

Гусев Григорий Иванович

 

           Народився 20 лютого 1931 року в селі Успенівка Саратського району Одеської області.

З січня 1948 року по квітень 1951 року працював бухгалтером колгоспу ім. Жданова в с. Успенівка Саратського району Одеської області.

З 1960 року по 1966 рік навчався в Одеському сільськогосподарському інституті, факультет економіки та організації сільського господарства.

З 1962 року по 19 був головою колгоспу «Путь Ленина». У часи, коли головою колгоспу «Путь Ленина» був Гусєв Г. І. на території села були побудовані: сільський Будинок культури,

Неодноразова був обраний депутатом районної ради, депутатом Сергіївської сільської ради.

Двічі нагороджений медаллю «За трудовую доблесть», «За доблестный труд», «Ветеран труда»

 

Сиров Іван Демидович

 

            Сиров Іван Демидович розпочав свою трудову діяльність з 1973 року трактористом колгоспу «Путь Леніна». З 1976 року навчався в інституті. Після закінчення повернувся у колгосп «Путь Леніна», де працював з 1983 року по 1997 рік завідуючим молочно - товарною фермою. З лютого 1997 року по теперішній час – голова правління сільськогосподарського виробничого кооперативу «Сергіївка».

            За період роботи на посаді голови правління сільськогосподарського виробничого кооперативу «Сергіївка» зарекомендував себе ініціативним керівником, який має добрі організаторські здібності та господарську підприємливість. Завдячуючи особистим якостям Сирову І.Д. при реформуванні господарства, вдалося зберегти його цілісність. Під час його керівництва, СВК «Сергіївка» на протязі кількох років знаходиться в числі передових господарств району по всім показникам розвитку сільського господарства.

            Завдяки його великому досвіду у сільському господарстві та наполегливій праці у СВК «Сергіївка» добре розвинуте рослинництво та тваринництво. В господарстві займаються вирощуванням тварин м’ясного напрямку. З кожним роком зростають фінансові результати. Виручка від реалізованої продукції досягла 10 млн гривень. Різко скорочуються витрати на виробництво(собівартість). Рентабельність виробництва досягла 47 %. Зростає заробітна плата робітників, порівняно з 2002 роком зросла в 4 рази. Зростають капітальні вкладення, порівняно з 2002 роком основні фонди зросли на 3 млн. гривень. Обновлюється техніка, реконструюються будівлі та споруди. Господарство не має заборгованостей з розрахунків по платежам у бюджет, не користується короткостроковими та довгостроковими кредитами. Стабільне фінансове положення дозволяє вести розширене відтворювання сільського господарства.

            Сиров І.Д. бере активну участь у громадсько-політичному житті району, він є депутатом районної ради. В господарстві проводить велика благодійна допомога. В цьому році йде реконструкція Сергіївської Свято-Димитрівської церкви. СВК виділяє для цього кошти.

            Сиров Іван Демидович користується великою повагою та авторитетом серед робітників сільськогосподарського кооперативу «Сергіївка» та мешканців села. Кандидатура Сирова Івана Демидовича рекомендована загальними зборами членів кооперативу протокол № 2 від 28.07.2007 року.

            14 лютого 2002 року Івана Демидовича нагороджено Почесною Відзнакою Голови Одеської обласної державної адміністрації за видатні трудові здобутки, значний особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток регіону, вагомі досягнення у професійній діяльності та з нагоди 70-річчя утворення Одеської області.

            У березні 2004 року Сирова Івана Демидовича нагороджено Почесною грамотою за перемогу у IV Всеукраїнському конкурсі на звання «КРАЩИЙ РОБОТОДАВЕЦЬ РОКУ» серед підприємств області.

            08 листопада 2009 року нагороджено Орденом Нестора Літописця ІІ ступеня особистий внесок розвитку Православної церкви.

  

Також безперечно видатними земляками вважаються:

Щелкунов Леонід Федорович – доктор технічних наук,

Алексіїва Наталя Павлівна – кандидат медичних наук,

Молчанов Іван Миколайович – доктор історичних наук,

Фомічов Олександр Артемович – доктор медичних наук,

Мирошников Анатолій Юхимович – доктор медичних наук,

Баранова Віра Тимофіївна – кандидат медичних наук

 

Село Розівка

Дві епохальні події – визволення Суворовим Північного Причорномор’я від турецького іга і розгром Наполеона стали поштовхом до розвитку Бесарабії. Вільні землі Буджацького степу почали заселятися вихідцями з України, Росії, Молдови, Болгарії, Германії.

Родючі землі, південне сонце, отримані від російського царя пільги сприяли розквіту колоніальних поселень Буджацького степу, основним заняттям яких було вирощування пшениці, садівництво, виноградарство.

В журналі обліку сіл Саратської волості з вказаним походженням назв сіл за 1922 рік є відомості про те, що село Розенфельд було засноване у 1812 році германськими колоністами і село було назване на честь одного із колоністів. Село Розенфельд – німецька колонія, яка входила до складу Постальської, з 1900 року – Кулевчеської волості Аккерманського повіту, знаходилася в долині «Balaccelea». Населення займалось виноградарством і землеробством.

В документах управління Аккерманського повіту є відомості про село Розенфельд. У відомостях про населені пункти Постальської волості за 1873 рік вказано, що в селі Розенфельд проживало 97 жителів.

Жив в селі Розівка старожил Іван Володимирович Варзарь. Тут він народився, тут проживали його батьки і дід, який заснував село. Раніше люди так і називали поселення «Варзарівка», «Григорівка», на честь діда – Григорія Григоровича Варзаря.

Будинок Івана Володимировича відрізнявся своєю довжиною в метрів 50 завдовжки, з різними вікнами і широкими ворітьми. Саме біля будинку з тих давніх часів зберігся старий колодязь.

Дід Івана Володимировича – Григорій Григорович Варзарь жив недалеко від села Тузли, був дуже бідним. Заробляти на хліб йому довелось з 11-річного віку, випасав поміщицьких овець. Оженився, з’явились діти. Стало ще важче. Чи то своєю добротою, чи то працьовитістю приглянувся бідняк своєму господареві. Одного разу запросив він Григорія до себе і запропонував йому купити землю. Та звідки ж у бідного гроші? Та все ж якось приїхали вони до маєтку, який належав самій Катерині Добровольській. Було це в 1870 році. Поміщик купив на векселі 200 десятин землі для Григорія, але при умові, що той за 5 років відшкодує витрати. Для того, щоб приступити до господарювання, потрібно було з чогось починати. Григорій Григорович вигідно продає 80 десятин землі. На виручені гроші купує сільгоспінвентар і починає обробляти поля. Дійсно, через обговорений час він повертає борги, господарство починає розвиватися ще більше.               

Інші землі Катерини, що залишилися, купують німці. Село розділилось на дві частини. Мала Балакшея – це володіння Григорія Варзаря, а через 600 метрів Розенфельд – німецьке. Сусіди жили мирно і дружно. Всі діти ходили до однієї школи, вивчали румунську та німецьку мови. Цю ж школу закінчив і Іван Володимирович.

В 1913-1914 роках економічне положення Бесарабії покращилось, була прокладена залізниця, збільшилось число жителів, почали будувати будинки для приїжджих. Підросли і діти Григорія Григоровича: Дмитро, Кирило, Георгій, Володимир. Всім знайшлася робота на землі. Батько для кожного сина побудував будинки.  Деякі збереглися до сьогоднішнього дня.

В 1940 році була встановлена радянська влада. Почали створюватися колгоспи і радгоспи. Варзарям  довелось здати весь сільськогосподарський інвентар і скарб в колективне господарство. Батько Івана Володимировича не зміг цього  пережити  і помер у 52 роки.

Куди переїхала  родина Розенфельдів  – історія не зберегла.

В період Другої світової війни наше село було під владою німців. Ними було побудовано багато добротних кам’яних будинків. Деякі залишилися і по сьогоднішній день. Також були збудовані підвальні приміщення, де зберігалося в дубових бочках вино.

В 1944 Розенфельд  перейменували в хутір Розівка.

В 1946 році в процесі колективізації був створений радгосп «Южний».  В цьому ж році були закладені і перші плантації виноградників під керівництвом Трояна І.І., який пропрацював до 1951 року. За подальші роки господарство  розвивалось  і міцніло. З березня 1951 по березень 1967 року керівником радгоспу був Козік Іван Іванович (на фото 4-й знизу).

Великий вклад в розвиток виноградарства і села внесли керівники Попов В.Г. (з квітня 1967 року по березень 1973 року), Чумаченко В.Н. (з квітня 1973 року по січень 1981 року ). Майже 20 років радгоспом «Южний» керував Кольцун Анатолій Дмитрович (з грудня 1983 року по квітень 2003).                                         

В 60-х роках був збудований винний завод для переробки винограду і виноматеріалів. Господарство збагачувалося. Багато уваги приділялося молодим спеціалістам, робітникам-переселенцям. Почали приїжджати родини зі всього Радянського Союзу. Насаджувалось ще більше плантацій винограду. Господарство залучало ще більше робочих рук, будувало для них будинки.

В кінці 80-х в експлуатацію ввели холодильник місткістю до 3000 т. для зберігання плодів і ягід.

В 1991 році з двох поселень: залізничне селище та радгосп «Южний» стало одне село Розівка, що утворило Розівську сільську раду під головуванням Шевченка Тимофія Тимофійовича.

Дякуючи керівнику господарства Цадзакідзе Отарі Володимировичу (директор з січня 2003 по серпень 2007 року) та генеральному директору Гулієву Р.В. 1 вересня 2003 року в День знань була святково відкрита нова Розівська школа.

Сільська рада була створена ще у 1991 році. Свої церкви в селі не було. З 2003    року по 2007 рік директором господарства був Цадзикідзе Отарій Володимирович. Саме він запропонував збудувати в селі маленьку церкву, щоб жителі села мали змогу похрестити дитину чи провести людину в останній путь. З цією ідеєю сільський голова Отян Лариса Григорівна поїхала до Владики Агафангела. Він благословив на добре діло і у 2005 21 вересня році в с. Розівка було закладено капсулу у фундамент майбутнього  храму.

Велику фінансову допомогу в будівництві храму надала сім’я Гулієвих.

У 2006 році підняли стіни, у 2007 – встановили куполи і дах. Робота кипіла. Нажаль, у 2007 році пішов з життя Отарій Володимирович, який дуже багато зробив для господарства та для будівництва храму.

В листопаді 2007 року директором господарства став Жакот Віктор Петрович, який теж переймався будівництвом церкви.

У 2008 році були запропоновані зміни у проекті церкви (прибрали в приміщенні колони). Сім’єю Гулієвих були виділені кошти і у 2009 році бригада під керівництвом жителя нашого села Ірашко Сергія провели демонтаж стелі з утепленням, встановили балки замість колон, добудували балкон для хору та інші види робіт. Всі роботи проводились за порадами отця Георгія Вєлкова та благочинного протоієрея Павла.

Та так сталось, що майже на протязі всього  2010 року роботи не проводилися.

Причин можна було знайти багато. Та все ж жителька нашого села Граматік Ірина Василівна сказала про те, що немає молитви, тому робота далі не йде. Саме під її керівництвом створилася община. Люди стали ходити до церкви, молитися і робота поступово продовжилася. 

 Починаючи з грудня 2010 року по серпень 2011 року були виконані майже всі внутрішні роботи, було встановлене опалення, розписані стіни, озеленили територію храму. Общиною ходили по селах, збирали гроші, запрошували приєднатися  друзів, близьких, родичів. Всього за 9 місяців було освоєно близько 150 тисяч гривень від жителів нашого села та всього району.

Вже 2 серпня   …..    року Господь благословив отця Ярослава Мельник  та матушку Катерину Мельник.

У 2000 році в господарстві введена в дію лінія розливу тихих вин, потужністю 2,5 млн. пляшок за рік, де працює 50 чоловік.

В 2007 році ця лінія була модернізована, що дозволило збільшити випуск вина на 50%  та дало додатково 15 робочих місць. В 2011 році була введена в дію нова лінія розливу коньяку «Француз». Всі технологічні лінії виготовлення вин торгової марки «Французький бульвар» відповідають світовим стандартам. В пам’ять про наших предків винам  була присвоєна марка фірми «Розенфельд». На даний момент компанія випускає різну продукцію: іскристі і шампанські вина, коньяки, вина сухі, напівсолодкі, десертні, напівсухі. Продукція підприємства неодноразово отримувала нагороди і медалі різноманітних міжнародних конкурсів, дегустацій і виставок.

Найбільшим досягненням для Розівської громади стало відкриття у 2013 році  сільського Будинку культури після капітального ремонту, проведеного в рамках соціально-економічної програми «Народний бюджет». За два роки було замінено дах, двері, вікна. В глядацькому залі відремонтовано підлогу, сцену, закуплені та встановлені нові кресла, штори. Проведені ремонтні роботи в фойє БК та приміщенні сільської бібліотеки. Всього на ремонтні роботи використано більш ніж 500 тисяч гривень.

 

В 2016 році були затверджені кошти місцевого бюджету на розбудову парку в с. Розівка. З року в рік парк розширюється, з’являються нові насадження.

У 2017-2018 роках проводиться капітальний ремонт спортивного залу Розівського Будинку культури. Урочисте його відкриття відбулося 21 липня 2018 року.

Ще одна знакова подія в історії села відбулася 2 грудня  2018 року.

Цього дня митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел провів освячення храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці нашого с. Розівка.

 

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь