4 червня - День вшанування пам'яті дітей , які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України

Дата: 02.06.2023 09:42
Кількість переглядів: 44

Фото без опису

4 червня – День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії

              З 2021 року рішенням Верховної Ради України 4 червня запроваджено державний пам’ятний день – День вшанування пам'яті дітей, які загинули внаслідок збройної агресії російської федерації проти України.

Дата дня вшанування була вибрана не випадково, адже щорічно саме 4 червня відзначається Міжнародний день дітей – безневинних жертв агресії, який заснувала Генеральна асамблеєю Організації Об’єднаних Націй.

За даними Управління Верховного комісара ООН з прав людини, в Україні щодня гинуть двоє дітей і четверо зазнають поранень. Цивільна інфраструктура, від якої залежать діти, продовжує зазнавати пошкоджень або руйнуватися. А умови життя дітей на сході та півдні України, де активізувалися бойові дії, стають дедалі нестерпнішими.

Російські військові порушують основоположні права українських дітей, передбачені Конвенцією ООН про права дитини та будь-яким іншим міжнародним чи національним законодавством. Кожна дитина з 7,5 мільйонів українських дітей, навіть якщо і не має тілесних чи психологічних уражень та ушкоджень, так чи інакше зазнала порушення її прав: на особисте життя та захист від посягань на нього; на захист від усіх форм фізичного та психологічного насильства; на відпочинок і дозвілля, освіту та родину; на захист від усіх форм сексуальної експлуатації та сексуальних розбещень; на захист дитини від усіх форм експлуатації, що завдають шкоди будь-якому аспекту добробуту дитини, захист від катувань та інших жорстоких, нелюдських або принижуючих гідність видів поводження чи покарання, а у багатьох випадках – права на батьків.

Зараз, після повномасштабного вторгнення росії, яка нівелює всі правила війни, загинули й були поранені сотні українських дітей. Наочним свідченням геноциду українських дітей та злочинів проти людяності, які росія вчиняє щодня, є дані єдиного державного порталу «Діти війни». Так, станом на 02 червня 2023 року маємо 484 загиблих, 992 поранених, 392 зниклих, 13126 знайдених, 19505 депортованих, 371 повернених українських дітей. Сумна статистика свідчить про те, що точної кількості постраждалих дітей ми ще не знаємо, тому що встановити це неможливо через активні бойові дії та тимчасову окупацію частини території України.

Російська агресія покалічила долі десятків, сотні тисяч українських дітлахів.

За цей злочин, як і за багато інших, агресор обов'язково понесе відповідальність.

Завжди пам’ятаємо!

Матеріали Інституту національної пам'яті

Фото без опису

Ростислав із Києва мріяв, коли виросте, придбати собі машину BMW, а поки був життєрадісною дитиною – любив ходити в МакДональдс, збирати лего і грати з друзями у футбол. Через війну, розв’язану Росією, його мрії так і не здійсняться…

В останній день зими родина була в одному з сіл Бучанського району. Вони думали, що в селі врятуватися буде легше. Проте опинилися під окупацією. Рашисти на очах у рідних випустили у 13-річного хлопця снаряд довжиною 16 см та не лишили йому жодних шансів на життя, яке Ростислав дуже любив.

“Уві сні дякую, що приходить мій синочок. Розповідає мені, як він там. – Ділиться мама хлопчика Марина Пічкур. – Я хоч уві сні можу його обійняти і поцілувати. Нещодавно наснилося, що він плаче і каже: “Мама, я за тобою дуже сумую”. Я теж плачу і кажу: “Синочку, я ще трохи поживу і обов'язково прийду до тебе. Він сказав: “Добре, мамо”.

Марина розповідає, що Ростислав був золотою дитиною, добре вчився, любив студіювати німецьку та українську мови, у грудні захистив червоний пояс з Тхеквондо, збирав машинки Hot Wheels та мріяв про братика. Коли російський снаряд забрав життя у її сина, Марина Пічкур була на 6-му місяці вагітності.

Поховали Ростислава у Хмельницькій області після того, як сапери забрали снаряд з його тіла.

Фото без опису

Кирило з Маріуполя у півтора року найбільше за все любив свою маму. Він уже казав слово “мама”, чітко вимовляв склади і взагалі був розвиненим, веселим і жвавим малюком.

Марина Яцко, мама хлопчика, заміняла сину і тата, адже з чоловіком вони розлучились ще перед народженням дитини, і він не бачив свого сина. На жаль, вже не побачить, хіба на телефоні у Марини збереглись фото і відео, які жінка не хоче видаляти.

4 березня у Маріуполі обстрілювали житлові будинки.

“Ми були в квартирі на окраїні міста. Пам’ятаю, що почула дуже різкий звук, схожий на грім, побачила спалах, і мене відкинуло на підлогу ударною хвилею. Снаряд поцілив у наш будинок. Секунд 10 я нічого не бачила і не чула, лежала на підлозі. А коли опритомніла – побачила, що мій хлопчик лежить на підлозі і плаче, а під ним калюжа крові. Ми відразу ж взяли його на руки, я замотала голову бинтом, вибігли в коридор і побігли до машини мого хлопця, вона була під під’їздом. Ми доїхали під обстрілами в найближчу лікарню за 3 хвилини. Нас відразу прийняли до реанімації. Я чекала під палатою цілу годину, це була вічність… Потім вийшла лікар і сказала, що в мого хлопчика смертельне поранення в голову уламком від снаряда, і його було неможливо врятувати…” – згадує мама.

Малюк був залюбленою і довгоочікуваною єдиною дитиною Марини. Обожнював їсти картопляне пюре зі шматочками курки, печиво, хліб, борщ. Любив пізнавати світ, збирати пірамідки, складати мозаїку і, як більшість хлопчиків, – грався машинками.

“Він був упертим, цілеспрямованим. Якщо щось не виходило у грі – до останнього старався досягти мети”, – каже Марина.

 Хлопчика не віддали мамі, згодом поховали у братській могилі у рідному Маріуполі.

Фото без опису

Софійка з Херсона в свої 6 років дуже любила казки та вже навіть навчилась читати. Усі навколо захоплювались батьками дівчинки та її вихованням. А вона тим часом чекала на свого братика, здобувала перемоги на танцювальних конкурсах з Hip-hop у Херсоні, Одесі та Києві  і казала:

“Як братик виросте, я танцюватиму з ним”.

Але 24 лютого війна прийшла в їхнє місто, і разом із Софійкою російські окупанти вбили її маму, дідуся, бабусю та, щоб братик не кричав, рашисти випустили кулю у півторамісячне дитя:

“О 17:13 я подзвонив мамі і почув, як їх вбивають, – згадує трагічні події рідний дядько Софійки Денис. – Я чув, як влучили в мою племінницю, Софію. Моя мама почала кричати: “Це ж дитина, що ви робите!”. Чув, як було три автоматні черги і вбивали батьків, братову дружину. Маленький Іван кричав, плакав. Потім почув постріл – і малий замовчав. У момент, коли слухав, як вбивають моїх, я розумів, що нічого вдіяти не можу”.

Батько Софійки Олег розповідає, що аж через годину після злочину, рідних допустили до місця трагедії:

“Дітей забрав тесть,  коли вони ще подавали ознаки життя, і повіз їх до лікарні, де в реанімації вони померли”.

А Софійка, як і всі дівчатка, любила гратися ляльками LOL та носити сукні. Обожнювала макарони, борщ зі сметаною та жувальні цукерки. Мала неймовірну кількість друзів, адже легко знаходила підхід до людей, з нею дружили усі і на танцях, і в селі, і в дитячому садочку.

Поховали дівчинку разом з її рідними у Новій Каховці.

Фото без опису

Маленькому херсонцю Івану було півтора місяці, але на його народження чекали дуже довго батьки, а ще більше – рідна сестричка Софійка, яка й вирішила, що його зватимуть саме Іваном. На Різдво вже було заплановано кесарів розтин, але дитятко вирішило, що хоче познайомитись зі своїми рідними раніше і народився о 17:30 5 січня 2022 року.

Софійка не могла натішитись своїм братиком, дуже його любила і казала, як Іванко виросте – буде з нею танцювати і виборювати призові місця на конкурсах.

Але 24 лютого, коли родина рятувалась із Нової Каховки та шукала прихистку, російські вбивці пустили кулю в півторамісячне дитя, яке плакало від страху. Перед тим, як вбити Іванка, вони розстріляли всю його родину, що була в одному автомобілі, – маму, бабусю з дідусем та сестричку Софійку.

Через годину після злочину, до місця трагедії допустили другого дідуся, який забрав двох дітей і відвіз до лікарні. Проте марно. Поранення були не сумісні з життям, і малеча померла в реанімації.

Поховали немовля в одній домовині з мамою Іриною, поруч із сестрою Софійкою, дідусем Олегом і бабусею Анною у Новій Каховці.

 
 
 
 

« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь