Інформація
Люди набувають статті (чоловічої / жіночої) від народження на основі біологічних розбіжностей та відповідно набувають гендерної ідентичності (чоловік / жінка) на основі соціологічних розбіжностей. Гендерно бінарна система, що чітко поділяє людей на дві гендерні категорії, підсилює гендерні стереотипи, обмежує і формує гендерні ролі у суспільстві а також ті ролі, які вони відіграють у їх приватному, суспільному та професійному житті. В цілому, це впливає на участь чоловіків та жінок та їх участь у суспільному та приватному житті. Впродовж минулого століття нерівноправ'я було законним і очевидним: наприклад, жінки не мала права голосу. Сьогодні нерівноправ'я не таке очевидне: рівноправ'я забезпечується на рівні закону, але на практиці та в повсякденному житті нерівність все ще сильно закорінена та достатньо поширена. Це підтверджують статистичні дані та домінуючі існуючі стереотипи й упередженнях. Таким чином, гендерна рівність забезпечується de jure, але не de facto. Нерівноправ'я формується та підтримується у соціальній і політичній системах і не зникне саме по собі. Жодна зміна в суспільстві не відбувається раптово. Саме тому потрібно впроваджувати державну політику та її інструменти (закони, стратегії, заходи, проекти, бюджети тощо), щоб гарантувати та посилювати рівноправ'я та забезпечувати рівні можливості чоловіків і жінок. Така політика та заходи можуть допомогти: - гарантувати, що гендерні ролі, упередження, наявне нерівноправ'я не впливатимуть на можливості чоловіків та жінок щодо доступу до ресурсів країни чи отримання переваг від державної політики та програм; - вживати заходів для зміни гендерних ролей (наприклад пропагування батьківства чи підтримки освіти дівчат у галузі, де домінують чоловіки, і навпаки). Такі заходи особливо важливі на місцевому рівні, оскільки політика на місцевому рівні впливає на повсякденне життя чоловіків та жінок. Політика розповсюджується на сфери, які впливають н а якість життя та мають потенціал змінювати життя людей в довгостроковому періоді, наприклад: освіта, соціальні послуги та економічний розвиток. В Україні ситуація схожа до ситуації у більшості країн перехідного періоду: міжнародні норми та стандарти враховуються на рівні державних законів і політики, але інституційна практика все ще не підтримує імплементацію цих юридичних інструментів. Отже, результати на рівні реалізації політики та впливу на становище чоловіків і жінок обмежені. Україна розробила юридичні й інституційні норми, а також стратегії та програми в галузі гендерної рівності. Різні міжнародні суб'єкти, наприклад, Рада Європи, ООН (ООН Жінки, ПРООН), національний демократичний інститут (НДІ), Агентство США з міжнародного розвитку (USAID), Шведське агентство з питань міжнародного розвитку (SIDA) тощо, активно підтримують українські державні установи у створенні й реалізації політики гендерної рівності, посиленні співробітництва з організаціями громадянського суспільства (ГО) і збільшенні кількості жінок, що беруть участь в політичному житті країни. 10 Відповідно до індексу глобальної гендерної нерівності у 2016 році Світового Економічного Форуму Україна посідає 69 місце зі 144 країн, якщо в цілому враховувати прогрес у сферах економічної участі, освіти, охорони здоров'я та розширення прав і можливостей у політиці2 . Однак коли йдеться про політичну участь, жінок в Парламенті та жінок на міністерських посадах, Україна посідає нижчі сходинки (107, 110 та 109 місця відповідно, з-поміж 144 країн) 3 . Відповідно, визначені основні перешкоди: гендерні стереотипи й упередження, нерозуміння зв'язку між гендерною рівністю та державною політикою, нерозуміння поняття гендерної рівності як питання розвитку (напр., гендерна рівність – це не тільки «питання жінок») відсутність можливостей у державної адміністрації для розвитку державної політики, відсутність бюджету. Натомість на практиці було розроблено успішні приклади невеликих кроків, результатів і маломасштабних заходів, а також систематичні підходи (наприклад гендерно чутливе бюджетування).
